З середини березня у місті Василівка почалися серйозні оборонні бої, що перетворили місто та найближчі території на руїни. Окрім самого міста тривалий час страждали ближні села. Одним із таких сіл є Верхня Криниця, розташована за шість кілометрів від Василівки.
Під час війни села завжди погано оборонялися та ставали центрами пограбувань солдатів, бо не мали стратегічно важливих військових об'єктів. Верхня Криниця тому не є винятком. Ось що розповідає про Верхню криницю Наталія, яка евакуйована на Західну Україну із Запоріжжя та стала членом команди центру допомоги у Великих Лучках. Вона, як ніхто інший, гостро відчуває потребу в пошуку шляхів для доставки допомоги до села.
«Моя сестра після заміжжя оселилася у Верхній Криниці, і з того часу я часто проводила там час. Село стало для мене другим будинком. З приходом війни я щодня, по можливості, телефонувала рідним і друзям, які залишилися там. З загостренням ситуації я шукала можливості допомогти їм із продуктами і щодня вмовляла їх виїхати на Західну [Україну]. Довгий час безрезультатний. Ніхто не міг наважитися покинути будинок. Лише коли до села увійшли російські війська, було підірвано залізничний міст, а дорогу на Запоріжжя перекрито, багато хто погодився. Однією із родин родичів вдалося виїхати до Криму, інших забрали волонтери на блокпості та відвезли до Запоріжжя. Через два тижні вони приїхали до нас, у Мукачево, де наші друзі-волонтери з Литви забрали їх у свою країну.
До цього їм доводилося з маленькими дітьми буквально жити в підвалі. Чоловіки боялися виходити надвір, боячись бути викраденими російськими військовими. Будинки, у яких були замкнені двері та хвіртки, обстрілювали з танків, тож жителі змушені були впускати солдатів у свої будинки без опору. Готувати їсти було майже неможливо, та й нема з чого. Магазини були розграбовані російськими солдатами. Воду для миття голови моя племінниця добувала, розтоплюючи сніг, зібраний у дворі під час недовгого затишшя. Іноді, у великі морози, вода замерзала і доводилося знову чекати, поки вона розтане. Я дуже рада, що зараз вони у безпеці.
24 травня після довгої паузи військова ситуація посилилася. Нещодавній дзвінок з друзями жахнув мене. Росіяни обстріляли село без попередження, коли багато його мешканців працювали на городах. Подруга побачила ракети, коли вони вже були випущені у повітря та летіли на них. Повзком діставшись до укриття і зчесавши всі руки і коліна, вона раділа, що залишилася живою. Іншим пощастило менше. Вагітна жінка отримала осколкове поранення в голову. Її чоловік, який у той же час отримав глибоке поранення в ногу, незважаючи на рану, відвіз її до лікарні. Жінку успішно прооперували і дитина, слава Богу, не постраждала.
Жінка на околиці каже, що військові зміцнюють позиції та нескінченно риють окопи. Тільки копають не росіяни, а мобілізовані чоловіки із ДНР. І схоже, в армії їхнє становище досить плачевне. Нещодавно «днр-вівці» прийшли до неї та попросили віддати кашу, яку вона приготувала для собак. Боячись натрапити на неприємності, жінка віддала їм 10-літрову каструлю і пішла. Солдати з'їли все, навіть зіскребли залишки з боків каструлі.
На даний момент у селі проживає більше військових, ніж мирних жителів. Така ситуація сіла в окупованих територіях стала і незмінна. Кожен волонтер, який наважується допомагати мешканцям у селах, справді герой. Ми молимося за те, щоб в Україну нарешті прийшов мир і було більше можливостей для допомоги людям. Адже служителів пропускають не скрізь, багато де обмежений проїзд, не кажучи вже про безпеку таких поїздок. Наразі неможливо доставити багато допомоги до сіл та міст. На блокпостах російські солдати грабують машини з їжею та ліками, що вже відбувалося під час спроб служителя Володимира проїхати у Верхню Криницю. Незважаючи на всі труднощі, Асоціація продовжує шукати можливості доставки вантажів всім нужденним та шляхи для евакуації людей.
Comments