top of page
Пошук
  • Фото автораВІКТОРІЯ ВОЙКО

Циклічність історії або як меноніти служать Господу в нових умовах

З минулого до теперішнього часу

Часто можна почути від людей, що історія є циклічною. Діти часто повторюють долю своїх прапрадідів, історія кожної країни можна знайти повторення те, що було, а долі великих людей часто схожі друг на друга. Але є й ті, хто не вірить, говорячи, що жодна з подій світової історії не повторюється «один на один» і не може повторюватися через безліч структурних змін. Так чи інакше, історія Меннонітства постійно проходить той самий етап.


У першій половині 16 століття багато послідовників протестантського руху переїхали з Голландії до Німеччини. Наприкінці 17 століття переселялися на південь України та Кавказ, рятуючись від війни та покарання за відмову брати до рук зброю. Наприкінці 19 та на початку 20 століття з України багато хто мігрував до Америки, рятуючись від репресій, розстрілів, гонінь за віру та голодомору, які проводила радянська влада. Постійні переїзди стали частиною життя багатьох людей, як і, як і принципи взаємодопомоги. Куди б не мігрували меноніти, вони допомагали людям похилого віку та сиротам, будували будинки, притулки, лікарні, колективно боролися із бідністю. Малоземельним селянам надавали орендовані чи резервні угіддя, допомагали фінансово.


У 21 столітті меноніти України переживають подібний етап. Війна в Україні перемішала та змінила життя багатьох менонітських церков, які перебували на своїй історичній землі – півдні України – і продовжували дотримуватися принципів згуртованості та взаємодопомоги.

Село Балкове

У селі Балкове, яке раніше мало назву Фірстенвердер і входило до складу Молочанської менонітської колонії, війна змінила положення Меннонітської Братської церкви. Протягом 16 років служителі невпинно займалися дитячим, підлітковим та молодіжними служіннями, завдяки чому церкву відвідувало близько 60 невіруючих дітей та молоді. Щорічно проводили табори та загальноцерковні конференції. Часто молодь із Балкового приїжджала на сесії ШБС. Відбувалася постійна взаємодія зі Школою Без Стін. З кожним роком церква зростала та зміцнювалася.


Олексій 8 років був координатором багатьох служінь, а згодом став дияконом церкви. Коли почалася окупація, Олексій з командою лідерів організували бомбосховища неподалік церкви, куди почали скликати всіх, хто не мав де ховатися від обстрілів. Близько тижня 20 людей ховалися у підвалі чи будівлі церкви, навіть не повертаючись додому.


Багато разів вони закликали людей на спільну молитву і покаяння, під час яких невіруючі зверталися до Господа з проханням про захист. Через 10 днів російські солдати захопили село і лінія фронту перемістилася.


На зміну бомбардуванням прийшло мародерство. Російські окупанти почали забирати у людей усі цінності: машини, техніку, телефони, речі та їжу. Ніхто не міг суперечити їм, щоб не зазнати розстрілу. Ціни в магазинах зросли вдвічі, а продукти першої потреби швидко зникли.


З усього спектра служінь залишилося лише недільна. Було небезпечно проводити зустрічі для молоді та часто збирати людей у церкві. Натомість команда лідерів знайшла себе у забезпеченні продуктами тих людей, які були позбавлені коштів для існування. Щодня їм доводилося взаємодіяти із російськими солдатами на блокпостах. Кожен такий контакт із військовими – це «російська рулетка». Багато машин грабували, але Бог зберігав Олексія і допомога досягала тих, кому призначалася.


Через деякий час російські військові почали викрадати деяких людей і допитувати їх. 14 квітня, з міркувань безпеки, Олексій разом із дружиною та ще кількома людьми з церкви покинули село та попрямували до Запоріжжя.


Після виїзду, Олексій почав служити у двох напрямках: проводити служіння у селі Миколай-Поле та допомагати команді у Раймер центрі.

Нова точка відродження

Микола-Поле також було засноване переселенцями менонітами у XVIII столітті. Досі там знаходиться автентична будівля церкви. Пастор помісної менонітської церкви через вікові хвороби більше не може продовжувати вести богослужіння. Олексій відгукнувся на прохання, бо сам ріс у селі і знає, чого потребують люди в селах. Він почав їздити до церкви на спілкування, збирати людей на розбори Біблії та проводити богослужіння. Разом із командою молодіжних лідерів вони надихнули парафіян допомагати місцевим жителям. Увечері, після роботи, християни приходять спілкуватися з сусідами та під час бесіди, дізнаються про їхні потреби та розповідають про Христа. Після цього Олексій везе в Микола-Поле продукти, які роздають людям. Завдяки їхній роботі, люди у селі бачать не мертву церкву, а церкву живу та сильну. Багато сільських жителів, які до цього були відсторонені, поступово починають відвідувати церкву.


Влітку церква планує проведення дитячих та молодіжних таборів, які щорічно проводяться у Миколаєві-Полі. Але зараз, служителі зіткнулися з трудом. Від Миколая-Поля до військових дій менше, ніж 100 кілометрів. Проводити табір у такій близькості до бойових дій небезпечно і важко. Держава та місцева влада можуть не дати дозволу збирати людей та церкву. Тому команда просить молитися за дозвіл цього моменту.


Окрім служіння у Миколай-Полі Олексій підтримує команду у Запоріжжі. Разом із Сергієм, координатором служіння в Раймер Центрі, Олексій займається питанням пошуку гуманітарної допомоги: їздить на закупівлі, шукає склади та домовляється з постачальниками. Він також бере участь у вивченні Біблії, яке проводиться для переселенців. Олексій часто проповідує на спільних заходах та дізнається у людей про їхні потреби.


Крім цього, у центрі є потреба у проведенні ремонтних робіт. У вільний від служінь час, Олексій облаштовує приміщення Раймера Центру для прийому та роздачі продовольства.


Служіння та молитовні потреби

Команда Олексія просить молитися за мир, щоб ракети, які летять на українські села, міста та будинки, не досягали своїх цілей, а також щоб війна не торкнулася Запоріжжя. Зараз Запоріжжя є перехрестям служінь. Якщо військові дії охоплять місто, буде небезпечно продовжувати перебувати в ньому і робити все те, чим зараз живе більшість віруючих людей – допомагати людям, які постраждали від військових дій, і нести у світ істину.

1 перегляд0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Допомога ближньому як сенс життя

Одним із найнебезпечніших служінь на даний момент є поїздки до поселень на лінії фронту. Служіння в Донецькій області розпочалося ще у 2014 році, невдовзі після початку збройного конфлікту на сході Ук

Comments


bottom of page