Роман Цебриков
Селище Цебриково Одеської області названо на честь землевласника Цебрикова Романа, який народився 1763р. у Харківській губернії. Батько його був дрібним поміщиком, а сам Роман знав кілька мов і працював перекладачем Російської імперії. Після закінчення Російсько-Турецьких воєн Причорноморський регіон перейшов у володіння Російської Імперії. Територія регіону була великою, але майже населеною. Роман Цебриков отримав від влади біля сучасного Цебриково 4,300 десятин землі.
Менонітські колоністи
Пізніше ці землі були викуплені в Романа владою для освоєння. Спочатку планувалося заселити їх болгарами, які рятувалися від турецької ярма. У цей час частина німецького населення королівства Вюртемберг була гнана за сповідання християнської віри. Тодішньому російському керівництву була потрібна кваліфікована робоча сила – ремісники. На баржах менноніти сплавлялися річкою Дунай із міста Ульм до міста Ізмаїл, де їм надали гужовий транспорт до території сучасного Цебрикова. Таким чином, у Цебриковому виявилося 60 менонітських сімей, кожна сім'я отримала по 40 десятин землі та деяку суму грошей.
Відразу ж менноніти почали облаштовувати сільське господарство та займатися будівництвом будівель із каменю. У багатьох будинках, збудованих понад 150 років тому досі живуть люди, і навіть збереглася оригінальна підлога.
Примітно, що однією з перших будівель, збудованих менонітами на новому місці, були церква, а потім школа. Крім будівництва меноніт займалися вівчарством, конярством, виноградарством.
У 1870р. населення становило майже 1900 чоловік, а земель не вистачало. У 1917 році поселення було перейменовано на Гоффнугсталь (з нім. – Долина Надії). Селище досі зберегло планування вулиць як у німецького міста. Вони були широкими та перетиналися перпендикулярно.
Диктаторські режими
Під час Другої світової війни, коли Гітлерівська Німеччина окупувала Україну, німці, нащадки колоністів залишалися в Цебриковому. Їм доводилося безкоштовно працювати на німецьку військову машину. Коли німецька армія відступала з України, Гітлер був відданий наказ на повну евакуацію німців з України. Через Польщу меноніти з Цебрикова вирушили до Європи.
Тут на меннонітів чекав підступний обман радянської влади, коли вона увійшла до Німеччини: їм пообіцяли безпечні умови життя і праці, якщо вони повернуться до себе додому. Насправді ж їх відправили на заслання в далекі регіони Росії, де вони жили в жахливих умовах і були рабами радянського режиму.
Насіння, що проросло
Ігор, координатор менонітських церков у Донецькій області та лідер центру служіння АМБЦУ біля Умані, відвідав християнську громаду у селищі Цебрикове. Ігор розповідає, що досі тут можна знайти черепицю, яка виготовлялася у цій долині. На ній зображені лопата та хрест – символи євангельського підходу до праці.
Ще у 2001 році саме Ігор посіяв у місцевих жителях насіння Євангелія, яке в результаті проросло – у 2014 році Цебриково народилася церква!
Поплавка – маленьке село неподалік Цебрикова. Два роки тому Лора звернулася до Христа через еванегелізацію у Поплавці. Поїхавши на роботу до Одеси, вона стала парафіянкою євангельської церкви. Після російського вторгнення в Україну Лора повернулася до свого рідного села. До цього вона молилася, щоб Бог послав місіонера, щоб він розповів її односельцям про Христа. Господь дивовижно зробив так, що тепер Лора сама місіонер і проповідує дітям.
Під час візиту до Лори, Ігор із командою дізналися, що 30 дітей регулярно збираються у Лори вдома, читають Біблію та прославляють Бога піснями.
На даний момент Ігор із командою планують проведення дитячого табору для дітей Цебриково та Поплавки. Їхні молитви в тому, щоб Господь ще більше прославлявся через ці два селища.
Comments