Василівка, місто у Запорізькій області. З перших днів війни став гарячою точкою на карті воєнних дій у війні Росії та України. У місті немає електрики, опалення, газу, води. Продуктів катастрофічно не вистачає, голодні загарбники відбирають їжу у мирних жителів, не гребуючи забирати останнє. Донедавна було неможливо евакуювати людей. Володимир, служитель церкви із Запоріжжя, трудився вивозити людей звідти в безпечніші місця.
Тривале перебування у зоні активних бойових дій залишило свій відбиток на психологічному стані місцевих. Люди виїжджали із зруйнованого міста, стоячи у вантажному мікроавтобусі. Діти, люди похилого віку, домашні тварини. Дорога їм дається дуже важко. Насамперед відремонтована та комфортна траса, через масовані ракетні атаки, перетворилася на небезпечне поцятковане ямами випробування для водіїв. Особливо важко пересуватися цим дорогою в темний час доби, коли випадкове попадання в вибоїну, може закінчитися поломкою автомобіля. Деякі ділянки шляху завдовжки кілька кілометрів людям доводиться долати пішки, щоб скоріше потрапити до безпечніших районів. На сьогоднішній день із небезпечного району Володимиру вдалося вивезти 18 осіб. Деякі одразу пересіли на евакуаційні потяги, щоб дістатися більш безпечних частин країни.
Особливе побоювання викликає тяжкий психологічний стан дітей після обстрілу. На них ще чекає довга робота зі спеціалістами з відновлення. Володимир не збирається зупинятися на досягнутому і планує їздити до Василівки доти, доки буде можливість вивозити мирне населення. Війна по-новому відкриває людей.
Так Володимир, непримітний, у мирний час християнин, відважно долає великі відстані дуже небезпечної дороги. Він побачив у цьому своє покликання від Господа. Там, куди інші не ризикують навіть податися, там, де вздовж дороги валяються зламані автомобілі, але коли на шальках терезів виявляються людські життя, він готовий пожертвувати власним комфортом і благополуччям. Як виявилося, у наших церквах дуже багато сильних і безстрашних людей, які готові допомагати нужденним. Прохання молитися за Володимира і подібних до нього самовідданих людей, щоб Бог зберігав їх, надихав, підтримував і давав мудрості в прийнятті рішень.
Також ми молимося про більш підходящий транспорт для цього служіння Володимира, адже його вантажний мікроавтобус ще в довоєнний час вже був у жалюгідному стані, і звичайно набагато зручніше було б возити людей в автомобілі, призначеному для перевезення пасажирів.
Comments