Російські окупанти зайняли Бердянськ ще перші дні війни. З їхнім приходом у місті одразу з'явилися гуманітарні проблеми. Складною була і залишається ситуація з продуктами: єдиним місцем, де можна купити продукти, є Центральний ринок, де ціни на їжу злетіли вдвічі, а то й утричі. Поставок медикаментів, включаючи критично необхідний інсулін, в аптеках також немає, а довоєнні запаси давно закінчилися. Через неможливість перевірки та ремонту газопроводу, електромереж та водопостачання, які служби завжди проводять до осені, у місті може початися техногенна катастрофа.
Пастор менонітської громади Бердянська Олексій розповідає, що кількість членів церкви до війни становила 100 осіб. На даний момент там залишилася невелика група служителів, які допомагають людям у віці. Інші, використовуючи один із нечастих «зелених коридорів», виїхали на підконтрольну Україні територію. Олексій згадує, що їх спочатку не хотіли пропускати. Лише коли розпочався обстріл російські військові дозволили проїзд.
Деяким людям доводиться стояти у черзі на виїзд близько доби у складних умовах: комусь у кузові вантажної машини, комусь у переповнених легкових авто, а комусь у задушених забитих автобусах. З початку війни ситуація на блок постах не змінилася.
У Центральній Україні Пастору вдалося знайти склад у м. Вінниця та організувати при ньому центр гуманітарної допомоги. Збираючи продукти, засоби гігієни, ліки та гроші, вони переправляють їх до м. Запоріжжя. Там команда займається розподілом гуманітарної допомоги за прифронтовими поселеннями, такими як Запоріжжя, Канівське, Авдіївка, а також у захоплені території. Найважчим є доставка допомоги до окупованих зон: доводиться наймати приватних перевізників, щоб вони відвозили туди продовольство. На в'їзді до окупованих поселень російські солдати в обмін на перепустку обшукують вантажівки, забираючи частину допомоги собі.
Окрім відправлення гуманітарної допомоги на окуповані території, команда надає допомогу переселенцям у центральній Україні. На даний момент у Вінниці перебуває 50 тис. переселенців із зон бойових дій, багато з яких перебувають у скрутному становищі. Жінка з сім'єю з Херсона, якій було надано допомогу, розповіла про свою ситуацію. Кілька днів їхня родина майже нічого не їла: усі кошти пішли на оплату гуртожитку, соціальної виплати не прийшла, а люди не відгукувалися. Коли пастор привіз їй їжу, жінка не могла повірити своїм очам і розплакалася. Однією з основних місій для команди є пошук таких людей та надання їм допомоги.
Крім служінь пастор підтримує зв'язок з усіма членами церкви. Вони регулярно проводять зустрічі у Zoom. Таким чином вдається продовжувати спілкування навіть у розосередженій церкві, дізнаватися про потреби та молитися разом.
Команда пастора Олексія просить посилено молитися за мудрість і Боже керівництво для них. Хоч би якою важкою була обстановка, християнські принципи про любов і допомогу завжди залишаються головними в менонітських громадах, і вони продовжують слідувати їм, незважаючи на той біль і страждання, які принесла в Україну війна.
Comments