Новомосковськ – це невелике містечко біля Дніпра, розташоване за 105 кілометрів від прифронтового Запоріжжя. У цьому місті знаходиться церква Асоціації Менноністичних Братських Церков України, яка незважаючи на небезпеки та переживання з перших днів війни і досі продовжує нести служіння у своєму місті. Пастор Сергій із дружиною Валентиною, які мають п'ятьох дітей, кажуть: «Ми навіть не думали про те, що б виїхати. Тут наша церква. Наші служіння. Хто, якщо не ми будемо допомагати людям і нести Євангеліє? Зараз, як ніколи, люди потребують допомоги». Слідом за пастором усі парафіяни, окрім двох жінок, залишились у місті. Це одна з небагатьох церков Асоціації, яка продовжує збиратися на недільні служіння до церкви.
Ситуація у місті сильно змінилася. Незважаючи на те, що Новомосковськ знаходиться далеко від лінії фронту, війна внесла свої корективи. Багато людей виїхало. Якщо раніше вулиці та ринки були багатолюдними, то тепер вони напівпорожні. Сотні людей втратили роботу: підприємства, фірми та багато магазинів закриті. Туристична та ресторанна сфери міста теж на межі банкрутства. Щодня прибуває все більше переселенців, які потребують їжі та ночівлі. Погіршилася ситуація у багатодітних сім'ях, у кого чоловіки пішли воювати або втратили роботу. Навіть ті, хто до війни відмовлялися від допомоги, яку пропонували християни, тепер дзвонять і запитують, чи є можливість їм допомогти. Багато «на нулі» та їх запаси закінчуються.
В результаті при церкві було організовано центр допомоги для нужденних. Це один із дев'яти центрів, які з'явилися в Україні з початку війни і продовжують старанно працювати. (Про інші центри ви можете дізнатись на нашому сайті).
За словами Валентини, у команді постійно працює 7 людей. Здебільшого, це молодь – лідери Школи Без Стін, – які після початку війни займаються роздачею гуманітарної допомоги переселенцям та багатодітним сім'ям, проповідують невіруючим та готують біженцям їжу. Щодня до їхнього центру за допомогою приходить 20-25 осіб. Крім цього, служителі їздять до людей, які не мають змоги сходити за продуктами. Це інваліди, мешканці прилеглих сіл та люди у будинках для людей похилого віку. Команда їздить у такі села як Піщанка, Дерезуватка, Підпільне, Орловщина та Спаське. Роздають сім'ям з маленькими дітьми їжу, памперси та дитяче харчування, яких у магазинах уже немає. Служителі неодноразово казали, що ситуація у селах дуже важка. Люди там не живуть, а виживають.
Також при церкві, де до війни працював дитячий центр для малозабезпечених діток, тепер знаходиться волонтерський пункт – «шелтер», де переселенці можуть переночувати, поїсти і прийти до тями. Багато хто, перебуваючи там, ділиться своїми історіями. Біженці приїжджають із розумінням, що всі втратили: будинки, бізнес, роботу та друзів. Одна жінка з Попасної розповіла, як її 17-річна донька виїхала з Харкова у капцях та піжамі, захопивши лише невеликий пакет із теплими речами. Інша розповіла, як уночі до неї прийшла літня сусідка та попросилася переночувати. Бабушку з власного будинку вигнали російські солдати. Іноді люди зі сльозами беруть допомогу, говорячи: «Нам дуже незручно. Ми звикли давати, бо в нас було все, а тепер опинилися у ситуації, де самі просимо».
Команда із Новомосковська вже допомогла п'ятистам родинам. З щоденною роботою центру ця цифра збільшується з кожним наступним днем війни. «Намагаємося робити все, що в наших силах», – каже Валентина.
Нині їхня команда щодня молиться за мир і припинення війни, як і всі християни в Україні та за її межами. Також вони моляться, щоб Бог через їхнє служіння стосувався душ людей і багато хто увірував у Христа, прийняв його як Спасителя. Команда також просить молитися за фізичний, моральний та духовний стан служителів. Робота з людьми – це нелегка праця. Іноді хочеться все кинути і ставитися до людей, як вони ставляться до тебе. Але саме люди найбільше страждають від війни та її наслідків. Не можна залишатися осторонь. Незважаючи ні на що, треба продовжувати нести світло світові.
Comments