top of page
Пошук
  • Фото автораВІКТОРІЯ ВОЙКО

Гоніми, але не зламані

Нехай води галасують

«Бог нам притулок і сила... тому не вбоїмося, хоча... шумять, здіймаються води!» це уривки з перших віршів Псалму 45, які добре ілюструють ставлення християн колишнього Радянського Союзу до гонінь. Радянська система була нещадна до християн, адже вони поклонялися Богові, а не ідолу-вождеві.


Християнські вихідці з СРСР не з чуток знайомі з гоніннями за віру. За рівнем жорстокості гонінь на християн СРСР може зрівнятися хіба що з Римською Імперією. Радянський режим буквально «вибивав» із християн зречення релігійної діяльності. Робилося це різними методами: арешти, тортури, обіцянки кращого життя. Деякі, подібно до Петра, відкидали Христа, але багато хто не йшов на компроміси з радянською владою.


Історії християн, яким довелося пережити страждання та поневіряння в радянських ГУЛАГах, детально описані в книзі, складеній Георгієм Вінсом під назвою «Нехай води шумлять» та інших роботах автора.


З самого початку існування Радянської імперії проводилася антирелігійна кампанія, збиралися відомості про релігійні громади, відбувалися рейди на молитовні будинки безпосередньо під час богослужінь. Кампанія радянського терору не оминула і Меннонітські братські громади.

Утиски менонітів

Село Миколайпіль було засноване 1870 року німецькими менонітами-колоністами. На 1925 рік у селі налічувалося 153 меноніт. Але 1929 став переломним для жителів Миколая поля. Цього року радянська влада розпочала роботу із закриття церков, молитовних будинків та заборони масових заходів, пов'язаних із «релігійним культом».


«Кулаками» радянська влада називала заможних селян, які замість особистої праці часто використовували найманець. У 1920-1930-х роках проводилося примусове вилучення власності у таких селян, а їх самих відправляли до спеціальних таборів у віддалені регіони СРСР. Радянський режим під цим приводом проводив кампанію терору, усуваючи неугодних.


Ось фрагмент з протоколу про менонітах, що виселяються з Миколая поля, від 1930 р.: «Ламмерт Франц Францович 66 л., син 27, син 14. Землі до революції 65 д. мав 8 коней, 4 корови. Після революції 32 д. Зараз має 3 коні та 2 корови. Сума податку 476 р., вид оподаткування – експортник 75%. Дореволюційний кулак, що експлуатує найману працю, злісний несдатчик хлібних надлишків та прихильник еміграції німців до Америки.


Менноніти славилися своєю працьовитістю та якістю роботи. Їхні будинки виглядали велично, у хлівах вони тримали худобу, а на столі завжди була їжа, зароблена чесною працею. Саме на таких людей була спрямована політика «розкулачування», а менонітів називали заможними та злісними противниками режиму.

Іван Степанович

Нині Миколайпіль зветься Микола-Поле. Тут у будівлі, збудованій колись менонітами, збирається невелика громада.


Пастор тут звуть Іван Степанович. До початку церковного служіння Іван Степанович працював учителем праці у школі. Колись він і сам був серед невіруючих, але свого часу почав цікавитися Біблією відвідувати церковні збори. Через якийсь час пастор Френк почав шукати людину, яка б змогла замінити його на посту пастора. Але ніхто не погоджувався брати на себе цю відповідальність, знаходячи для цього різні причини. «Час минав, я покаявся і мене тимчасово довірили проведення богослужінь», – розповідає Іван. Через два місяці Френк вирішив передати служіння до рук Івана Степановича, щоб він сам вів за собою церкву. Вже понад 15 років Іван Степанович служить у Меннонітській церкві в Миколаєві-Полі.


Пастор сам зізнається, що з роками вести церкву стало важче: з'явилися проблеми з ногами. "На ногах можу стояти, але недовго", - розповідає Іван Степанович. Незважаючи на похилий вік (пастору 82 роки) та хворобу, він прагне бути частиною Менонітської громади. Іван Степанович розповідає: «Я обдзвонюю людей із церкви по телефону, ми разом молимося. Мене відвідують удома». Щоб не допустити ускладнень, пастору потрібне якнайшвидше втручання судинного хірурга.


На запитання чого потребує церква, пастор відповідає: «Церква ні чого не потребує. Є люди, котрі переймають служіння. Зараз навіть хочуть перейти до більшого приміщення, бо вже не вміщуються». З початком війни церква почала зростати, за рахунок переселенців.


Олексій, диякон церкви с. Балково, прийшов на допомогу Івану Степановичу. Він допомагає у проведенні недільних служінь та відвозить на них Івана Степановича, допомагаючи йому пересуватися на інвалідному візку.


«Бог мене любить, – усміхаючись каже пастор. – Написано, що за більшої фортеці 80 [про роки життя], тож у мене вже найбільша фортеця».


Серед хаосу

Микола-Поле залишається у безпосередній близькості до окупованої території, але Меннонітське поселення все ще залишається одним із острівців безпеки для біженців. Війна зазнала катастрофічних наслідків, але в церкві в Миколай-Полі теплиться життя, і вона є світлом для тих, хто все ще ходить у темряві.

1 перегляд0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Допомога ближньому як сенс життя

Одним із найнебезпечніших служінь на даний момент є поїздки до поселень на лінії фронту. Служіння в Донецькій області розпочалося ще у 2014 році, невдовзі після початку збройного конфлікту на сході Ук

Comments


bottom of page